Поетичний код українства: до 95 -річчя Ліни Костенко
Поетичний код українства: до 95 -річчя Ліни Костенко
«Митцю не треба нагород, його судьба нагородила.
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина»
Ліна Костенко
«Марудне діло – ювілей, всі пера вмочені в єлей», – так Ліна Костенко іронізує над ажіотажем, який щорічно виникає з нагоди святкування її дня народження. Українська поетеса та письменниця не любить й патетичних епітетів поруч зі своїм іменем, на кшталт «королева поезії», «совість нації» чи «живий класик». Але її непересічний імідж, роль та значення, без сумніву, для українства важко переоцінити.
19 березня – 95 роковини від дня народження Ліни Костенко, творча спадщина якої одночасно обпікає та лікує душу українців. За своє життя поетеса пережила шістнадцятирічне творче вигнання, безстрашно протестувала в середині 60-х проти утисків української інтелігенції, а згодом отримала всенародну шану й любов. Вона – одна з тих митців, хто не втратив людської гідності в часи переслідувань, не йшов на компроміс із владою, бо «...не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю».
Ліна Костенко рішуче засуджувала російщення, малоросійство і меншовартість, дбала про українську мову, культуру, національне відродження, сміливо виступала проти арештів інтелігенції та підносила до вершин «Тіні забутих предків», роками писала «в шухляду» та очолювала експедицію до Чорнобильської зони, захоплено виступала перед університетською молоддю та відмовилася від звання Героя України, бо «політичної біжутерії не ношу!».
Дитинство Ліни Костенко пройшло в роки Другої світової війни. Про ці часи в її поезіях можна зустріти рядки про «балетну школу» замінованого поля та «дитинство, вбите на війні». На схилі літ поетеса продовжує плекати «гуманітарну ауру нації», на жаль, в умовах російсько-української війни. «Бомби о четвертій годині ранку – мені вони звичні з дитинства. Тепер я знову почула ті самі бомби, страшніші, і, мушу вам сказати, я не злякалася. Ні разу не пішла в укриття. Воно гуде, думаю, добре, хай: уб’є, то уб’є. Перший місяць я стежила за кожним кроком і нюансом цієї війни. А потім узяла себе в руки й почала писати, писати і все. А інші люди кожен у своїй професії робить своє», – стверджувала письменниця. Відтак, із 2014 року Ліна Костенко долучалася до волонтерських ініціатив: передавала гуманітарну допомогу та допомагала у військових зборах. Зокрема підписала 10 своїх книг для розіграшу у рамках збору грошей на купівлю комплексу БПЛА «Фурія» для одного з підрозділів розвідки. Як результат, за два тижні вдалось зібрати близько чотирьох мільйонів гривень. У 2015 році Ліна Костенко передавала в зону АТО гуманітарну допомогу та збірки своїх поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг вона залишила від руки легендарні строфи про «маленького сірого чоловічка», що накоїв чорної біди. Пророче вона попереджала світ: «Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра – ви».
Поетеса є лауреатом Шевченківської премії (1987), премії Антоновичів (1989), першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги (2000). Її нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року, а 14 липня 2022 року – Орденом Почесного Легіону – найвищою нагородою Франції. Крім того, Ліна Василівна – Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», Почесний доктор Львівського національного університету, Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002). У 2012 р. – отримала відзнаку «Золотий письменник України»; в листопаді 2013 року УГКЦ нагородила її третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча; у 2015 році на її честь малу планету Сонячної системи № 290127 назвали «Лінакостенко».
Сьогодні Ліна Костенко «і сподівана, і несподівана». Її афористичні, пронизливі, невимовної глибини строфи з вічними сенсами є пророчими: «Ось він і настав, цей найвищий час, повернути йому (народові) його історію, його мову, його культуру. Адже все це віками нищила імперія як визначальні чинники його національної ідентичності».
Поезія Л. Костенко завжди вирізнялися актуальністю, передаючи дух часу. Її вірші – це теж зброя, яка надихає наших славних захисників і захисниць та підтримує всіх українців, тому що «Ми воїни. Не ледарі. Не лежні. І наше діло праведне й святе…».
Тож надихаймося висловами геніальної українки, адже «Україна – це супер, Україна – це ексклюзив!».
«Ми не маємо права на поразку», «бо хто за що, а ми за незалежність!» «і хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!».
