Міжнародний день рідної мови
Міжнародний день рідної мови
Я вам цей борг ніколи не залишу
Ви й так уже, як прокляті, в боргах.
Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах.
Віддайте мені сад і зірку вечорову.
І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив.
Віддайте мені все. Віддайте мені мову,
якою мій народ мене благословив.
Ліна Костенко
Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято запроваджене у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності, ілюстрування важливості та підтримки самобутності кожної окремої мови світу. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.
21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.
За даними ЮНЕСКО, у світі існує близько 6000 мов, 43% з них знаходяться під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється в тому випадку, коли мову перестають, з тої чи іншої причини, вживати та вивчати більше 30% носіїв. Лише в Європі небезпека загрожує 30 мовам, а 13 із них перебувають на межі зникнення.
Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат еволюції кожного етносу впродовж кількох тисячоліть. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. Вона функціонує і розвивається тільки в людському суспільстві. Це найважливіший засіб спілкування людей і пізнання світу, передачі досвіду з покоління в покоління.
Мова є душею нації, генетичним кодом, у її глибинах народилося багато скарбів, якими пишається наш народ. Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Воно набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, особливо Тараса Шевченка, удосконалювалося згодом Іваном Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою та багатьма іншими видатними українцями.
Недаремно кажуть, що без мови нація помирає, тому що в ній міститься культура та історія цілої держави. В ці важкі часи українцям як ніколи важливо підтримувати свою рідну мову словом, віршем, піснею.